Балтійський молодіжний діалог
Нello everybody! My name is Kate and I am from Ukraine. I live in the south of Ukraine in Mykolaiv. I study at the Law Lyceum as I like Law and History. I have a lot of hobbies-I like to write poems, also I go in for shooting. I dance only when I have a mood to do it. I am rather sociable, kind and like to give orders.The thing to characterize me is my mobile phone. I always keep it in my hand, talk on it and solve some issues, that is why my friends call me Prime-Minister. Being a participant of this project is a good opportunity to know new facts about other countries, history, to find new friends and to improve my English.I am looking forward to the day when I can see you all.
29 травня команда Миколаївського юридичного ліцею (в складі якої була і Катя) під час фіналу суспільної акції школярів України «Громадянин-2015» у Києві представила проект під назвою «Вивчення учнями „білих плям” в історії періоду німецько-румунської окупації м.Миколаєва та Миколаївської області в 1941-1944 рр.». Пізніше на електронну скриньку нашого ліцею надійшов лист від програми «Eustory» із запрошенням взяти участь у міжнародному проекті «ІІ Балтійський молодіжний діалог». За його умовами, вирушити до Польщі мав один з учасників команди, яка представляла свій проект в Києві. Вирішено: поїде Дубровіна. Як виявилося, Катя стала не єдиною учасницею з України. Компанію їй склав хлопець Міша з Дружківки (Донецька область).
Дізнавшись про таку можливість, Катя почала активно готуватися до поїздки. Їй потрібно було написати мотиваційний лист, есе на тему «Воєнна історія мого регіону» та заповнити анкети. Усе – англійською мовою. Протягом 2 місяців вона отримувала листи з різними 
завданнями і з задоволенням їх виконувала, забуваючи іноді, що в неї канікули і треба відпочивати. Одинадцятикласниця поставилась до справи серйозно, і вирішила терміново «підтягнути» англійську мову, займаючись з репетитором три рази на тиждень. При оформленні необхідних документів дівчина зіткнулася з деякими труднощами в отриманні візи. Катя звернулася з проханням до організатора та спонсора проекту – фонду «Borussia fundation». Його представники пришвидшили цей процес.
І ось настав день від’їзду. Навіть у поїзді Катю не полишають хвилювання: чужа країна, інші люди, іноземна мова, але нові знайомства, враження, емоції. Тільки він рушився з місця, як вона дістає великі зошити та папки, і читає – повторює все, що готувала вдома. У Києві дівчина сідає в літак. «На літаку я була вперше, але мені не було страшно. Я уважно роздивлялася краєвиди, що мерехтіли внизу. І ні на хвилину не зімкнула очей», − каже дівчина. У Варшаві наших українців зустріли помічники проекту, які тримали в руках таблички з його назвою. Усім роздали «сухі пайки». Учасники сіли в маршрутку і поїхали до Ольштина. Катя розповідає: «Нас поселили в гуртожитку студентського містечка Кортово. Усі були втомлені з дороги. Розклавши свої речі, ми мали змогу відпочивати до самого ранку. Але перше, що я зробила – сіла на ліжко і заплакала. Певне, від втоми, самотності і невідомості, що чекає завтра».
Четвертого дня діти вже працювали по своїх группах. були фотографи (в т.ч. і Катя), група де знімали відео та група яка брала інтерв’ю у мешканців Ольштина. «Кожен учасник носив бедж, на якому зазначалося ім’я та країна, яку він представляє. Один поляк, побачивши, як я українка розмовляю з росіянкою дуже здивувався. На його запитання, як ми спілкуємося, ми просто обійнялися», − каже дівчина.
«Пятий день видався для мене найважчим, − зізнається ліцеїстка. – Нас розподілили на дві групи: одні вирушили досліджувати села Вармії і Мазурії, а другі, і я серед них, − місто. На єврейському кладовищі мене вкусила якась комаха так, що кисть руки сильно опухла. Настрій і самопочуття були зіпсовані. Зате всі запам’ятали українку з опухлою рукою. До речі, ні українською, ні російською мовами спілкуватися недозволялося, тільки англійською чи польською».
На день шостий учасників відпустили на кілька годин у місто самих, відповідно до своїх тем. Катя вибрала такі: «Культура», «Природа» і «Місто». Після тривалої фотосесії діти досхочу наїлися польського морозива і, задоволені собою, повернулися до гуртожитку. Наступного дня всі обирали найкращі фото і вчилися їх обробляти, аби представити свої роботи на виставці у міському музеї.
В останній восьмий день усі вітали один одного із закінченням проекту. На ватман кожен учасник приклеїв стікер із враженнями від проекту. Діти знову самі гуляли по місту. Вони роздавали мешканцям флаєра-запрошення на вечірню виставку. «Як же приємно було побачити на виставці свої фото, величезного розміру! − розповідає Катя. – І всі люди дивляться, їм подобається, журналісти фотографують». У справжньому п’ятизірковому готелі відбулася прощальна вечеря. Поласувавши смачними стравами, учасники з радістю танцювали на дискотеці. 
